В Андрія ніч до дзеркала з водою
ти, свічку запаливши, підійди,
поглянь, чи не стоїть хто за спиною
у плюскоті дзеркальної води,
помітивши, нехай, хоч краєм ока,
її у темряві – ледь видну тінь,
ти раптом повернись до неї, доки
не скочила в дзеркальну глибочінь,
і вигукнувши: – Подаруй, що маєш! –
її, як можеш швидко, ти хапай
і доки не попросиш, що бажаєш,
нікуди вже її не відпускай.
А як не встигнеш ти її зловити
то й не покращиться стан власних справ.
Хотів не раз за хвіст її вхопити –
ні разу так її і не спіймав…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882687
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.07.2020
автор: Анатолій Костенюк