Гроза мінор душі диктує знов.
Осіння ніч ‒ притулок для печалі.
Коли до мене гість той не прийшов,
Душевні струни, ви чому не грали?
Невже якщо ридати ‒ то до скону?..
Невже назавжди? Ні!
О, ні!
О, ні!..
Нехай із листя золоту корону
Залишить осінь на моїм вікні.
Коли ж прийде кінець печальним дням ‒
Хай без гостей... як буде... наодинці
Мажор зіграє осінь наша нам,
На першій мого серденька сходинці.
(с)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882527
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.07.2020
автор: Віктор Вікторович МАРКОВЕЦЬ