Сяду, у поїзд... поїду, в далекі світи
Забуду вчорашні тривоги і журбу.
І тобі ,залишу на згадку свої листи
І в нашім раю,в садочку юну весну.
Прийде ,час і вишня зацвіте навесні
Зажуриться, твоє серденько від самоти.
Побачиш, пташку у снах у своїм вікні
Між нами,тисяч миль розведені мости.
Поїзд ,зупиняється на кожній зупинці
Сідають,все нові пасажири у путь.
На чужій мові розмовляють чужинці
Дивлюсь,крізь вікно і розумію, життя суть.
А у минуле,назад дороги немає
І поїзд, їде до кінцевої зупинки вдаля.
Кожен для себе маршрут життя обирає
Досягти ,мету віднайти крихту добра.
Віддаляюсь,все дальше і дальше від тебе
Зустрічаю,незнайомців люди чужі.
Хтось відкриє душу у розмові для мене
Заплаче ,як дитя ...розкаже ,свої жалі.
Так хочеться,обпертись на сильне плече
Щоб хтось вирішував мої проблеми шодня.
Попив, разом чаю... від бід ,пожалів мене
Не тримала ,груз на своїх плечах душа.
Одна, пташка літає низько інша, високо...
У польоті, стирає втомлені крильця свої.
Молоді роки біжать стрімкі потоки
Залишив, спогади на життєвім путі.
Один прийшов, як ясне сонце у моє життя
А інший,як гроза і дощ, шальний вітер.
На пероні, між юрби самотня душа
Шукає, земне тепло і сонячне світло.
М .Чайківчанка.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882465
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.07.2020
автор: Чайківчанка