Пробач, відразу не впізнала,
Як безпощадні ті роки…
А я якою скажи стала,
Вже не подобаюсь тобі?
Час нас рихтує чи шліфує
І зрілість вже бере своє.
Обличчя й тіло так змінилось…
І душа іншою стає.
Звичайно, мудрість от з’явилась,
А як без неї, ти скажи…
Ох, якби з нею я вродилась –
Ми б не розбіглись на віки.
Мій погляд зовсім не старіє?
Це так приємно й серце гріє.
А голос ось уже не той –
Пропала молодеча нота і менше
я тепер сміюсь…
Тебе дивує як впізнала,
А знаєш, і не забувала.
Хоча роки текли й минали,
Я образ твій завжди шукала
У натовпі чи де-не-де…
На серці стало легко-легко,
Що і померти вже не страшно.
Тому що знаю я напевне:
Зустріну там тебе відважно.
++++++++++++++++++++++++
Двоє старих людей зустрілись,
Згадали молодість, знітились…
І кожний пішов хто куди,
Бо в кожного свої шляхи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882454
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.07.2020
автор: