Ранок.Сонце ллϵ скляную плазму
Менi в очi. Скрiзь бринить життя.
Зелень, пахощi, я вчусь ентузiазму
Раптом, подивилась на взуття-
Пiд ногами на асфальтi мокрiм,
Мружена й суха – остання мить,
Спить троянда. Хто ж в вiдчаï хворім
Мiг тебе так хибно упустить?
Хто зiрвав i на дорозi кинув?
Нiжнiï пелюстки iзом'яв?
Пив твiй аромат, а потім згинув
Кажаном в ночi. Бутон зiв'яв.
Неймовiрно гарно, аж до болю,
Йде до самих щелеп тінь гливка,
Зараз милуватися тобою
Шанс менi. Трояндо, нетривка
Юностi й гармонiï хвилина.
Молодi краса така крихка!
З всесвіту життя- лише краплина,
I вразлива, й нiжна, й полохка…
Пройде час, i я почну старiти,
Час безжальний, все вiн вiдбере,
Виростуть й підуть у свiй шлях діти,
Гине все сухеϵ i старе…
.
Оксана Самохлiб 2020р.
@KseniBerkeli
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882357
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.07.2020
автор: Ksenia Samohleb