Неба прозора вуаль впала мені на плечі.
Зоряний літній пил вкотре запалює вечір.
Стихло відлуння слів. Тихо. Усі поснули.
Ось колихнувся цвіт. Яблуня стрепенулась.
І заспівав соловей, защебетав стоголосо.
В полі зелений лан. Вітер колише просо.
Стежкою тінь біжить. Я же іду за нею.
Дихаю раєм тим, що ми звемо Землею.
Втома кудись втекла і залишився спокій.
Чую за мною йдуть рідні до болю кроки.
Стрілися як птахи. Руки твої як крила.
Я простягла свої. Серце своє відкрила.
Юність медових днів. Щастя дзвенить рікою
Очі лише зімкну, бачу як ми з тобою.
І пропливає час. Знову минає вечір.
Юності дивний чар знову бере за плечі.
Роки забули лік. Спогади не спалити.
Не загасити днів, що надихали жити.
Тиша знов навкруги. Тільки шепоче просо.
Літо вже промина. Жди золотаву осінь.
GG 2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882348
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.07.2020
автор: Галина Ганчук