Зі хмар полону, де розтанув мар лід
Цілунків сонячних із місячним гало,
Упали на осоння перші краплі
Небесних сліз, які пролиті за теплом
Надій на те, що ніби неможливе,
Та все ж омріяне, мов літній зорепад,
Що здійснення бажання породив у
Обох танцюючих окремо свої па.
Янголик темний доторкнувся світла,
А світлий темряви... Досперечались до
Того щоб над вселенським смуткосвітом
Прокрапав перший всепримирюючий дощ,
І яблуко, розділене зі змієм,
Переділила гола діва райських кущ,
На слово вірячи, що дощ омиє
Вогнем покривлені каркаси наших душ,
Що він змива першогріховну глину...
Вплелася змієво рука у руку... Йдем
Під шурхіт віри крапель швидкоплинно
У цей удруге нам дарований Едем.
© Copyright: Серго Сокольник, 2020
Св. №120070808730
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882190
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.07.2020
автор: Серго Сокольник