Старий Валун

Куди  поділось  древніє  село?
Піщані  гори  Ворскла  омиває
Згубилось  у  віках,  мов    не  було.
Старий    Валун  під  сонечком  дрімає.
Старий  Валун  обтесаний  з  боків
Він  пам"ятає  хати  в  білім  цвіті,
І  той  млинок,  що  радісно  гудів
І  стиглі  зерна  все  жував  налиті.
А  далі,  там,  на  Замковій  горі,
Де  дозрівали  медоносні  трави,
І  де  внизу  губились  береги
З  Куземина  до  самої  Полтави
Лунали  дзвони  понад  всі  боки,
І  над  усім  цім  вимріяним  краєм
Здіймалися  козацькі  корогви
Над  Покровою,  за  святим  звичаєм.
Старий  Валун  ,  обтесаний  з  боків,
Він  з  цього  місця  не  зійде  ніколи
Хранитель  мудрості  прадавніх  днів
Куземинської  древньої    Покрови!
То  ж  Скелька  поруч  тут  собі  жила...
Тепер  лиш  вітер  в  здичавілих  хатах.
Зажури  тінь  на  все  село  лягла
І  все  гілки  горіхові  крилаті
Плоди  дають,  як  тисячі  років,
А  мо  і  більш  вони  живуть  на  світі.
Старий  Валун  обтесаний  з  боків,  
Купається  у  сонячнім  кориті
Він  пам"ятає  все  як  тут  було
І  збереже  цю  пам"ять  до  пісчинки,
Лиш  сонце  все  б  світило  у  чоло
І  напували  росяні  краплинки.

адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882153
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.07.2020
автор: Тетяна Акименко