Вночі затихнув гомін київський,
дарує втома забуття.
Лише один узвіз Андріївський
продовжує нічне життя.
Бруківкою проходять привиди –
«бомжі» безвладної пори,
а відьми в небесах ледь видимі
летять до Лисої гори.
Драконом срібним з неба виючи,
щоб їсти й далі людський хліб,
про власний рай таємно мріючи,
летить в Москву московський піп.
І Голохвостий разом з Пронею
стомилися за день з людьми,
у бронзі литою долонею
Булгаков їх віта з пітьми.
І тіні Майстра з Маргаритою,
кружляючи магічний вальс,
усмішкою печаллю вкритою
окрилюють живих ще нас.
Під вдаване виття причинної,
московський молитовний дух
на святе місце Десятинної
нахабно мостить свій каблук…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=882116
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.07.2020
автор: Анатолій Костенюк