Нагадуючи осяйні комети,
наперекір буденному сміттю
народжуються генії-поети,
крокують, ясночолі, по життю.
Трактують видні їм лише прикмети,
завдячуючи істини чуттю,
лишають нам божественні сонети,
стають, вже після смерті, совістю.
А ми, напружуючи вперто виї,
вдягаючи щодня вериги справ,
родючим гумусом під суховії
йдемо за ними в сонячність заграв,
не знаючи, що породили ми їх:
якщо не ми, то хто би їх читав?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881991
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.07.2020
автор: Анатолій Костенюк