Вже ніч купальська, папороть квітує…
Летять у небо полум’я шматки…
І під ногами молодість землі не чує…
Ворожать долю на ріці вінки…
І ліс не спить, причісуються мавки,
Вплітають в коси папороті цвіт…
Готують сіті простакам, лукавки,
Кого спіймають, того зникне слід.
І навіть дуб столітній і розлогий
Про перші паростки пригадує ввісні…
А лісовик заплутує дороги,
Тумани розсипаючи страшні.
І попроть горить, і потертята
Відігріваються від чорної води.
П’янить-дурманить цвітом рута-м’ята,
Запрошуючи в літо холоди.
Я на Купала щастя теж шукала,
Шукала папороть – тебе знайшла.
І водяник з русалками зі ставу виглядали,
Коли додому насвітанні йшла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881946
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.07.2020
автор: Волинянка