Ле і віреле

До  перших  віреле  :

Врізається  в  серце  до  мене  глибоко,
Неначе  ножем,
Тобою  те  кинуте  слово  сьогодні,
Промовлене  тихо,  немов  ненароком,  
І  визвало  щем.  
Кохання  розбилось  на  днищі  безодні
Й  вернулось  плачем.    
Облуда  зійшла,  із  очей  пелена,
Й  пішла  собі  далі  притишеним  кроком.  




Ле:    

Бринить  коханнячка  струна,
Немовби  пісня  чарівна,
В  душі  моїй.
А  надворі  уже  зима
Мете  кругом  і  сніговій.  
У  мої  сни,  
Наповнені  твоїм  теплом,
Приходить  відголос  весни,  
Де  ми  разо́м.  




Віреле:

Ти  мене  цілував,  
Соловейко  співав
З  ночі.
Ти  до  мене  туливсь
І  тихенько  дививсь  
В  очі.  









Віреле́,  вірле́  (фр.  virelai)  —  середньовічний  танець  та  вірш  на  тему  кохання,  що  з  1450  року  утвердився  як  незалежна  віршована  форма  без  музичного  супроводу.


Віреле  (фр.  virelai  від  virer  –  кружляти,  повертатися)  –  дев’ятирядкова  строфа  у  французькій  поезії  XV-XVI  ст.  Тут  римуються  другий,  п’ятий  та  сьомий  вкорочені  рядки,  інші  –  подовжені  –  охоплені  своєю  римою.  В.  застосовувалось  як  відповідь  на  ле  (фр.  lei  –  світський)  –  віршовану  форму  з  трьох  віршів,  де  кожен  третій  вкорочений  рядок  має  свою  риму  і  навіть  відмінний  розмір  на  противагу  двом  попереднім  довгим.  Виконувалися  вони  на  молодіжних  іграх  поперемінно:  ле  і  віреле.  Згодом  вживаною  формою  В.  став  шестивірш,  в  якому  римувалися  вкорочені  третій  та  шостий  рядки,  решта  мали  парне  римування.


адреса: http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881942
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.07.2020
автор: Ольга Калина