Тут немає кутка на арені,
Де б не падала кров на пісок.
Тільки зорі небес незліченні,
Скоро вже і мені до зірок.
Їм здається, що крик їх безмежний,
Що я чую його і молюсь,
Світ навколо такий величезний.
Я над вами, мурахи, сміюсь.
Десь убито дружину і сина,
Я до вас скоро вже полечу.
Тільки битва остання, єдина.
Перед нею лиш мить помовчу …
Я на друзів лишаю цю землю.
Бо вона вже для мене чужа.
До кінця я цю битву дотерплю.
Вже минула остання межа.
Бачу очі дитини уважні.
Він у мене узяв, що хотів.
Ми з тобою, мій друже, останні,
На що світ цей собі заслужив …
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881548
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.07.2020
автор: Дружня рука