Виє з сходу орда незвана,
В грудях Вкрайни огонь пече.
Степ Великий, як рвана рана,
Дніпр широкий, як біль тече.
Кров пекуча у хвилях - водах,
Знов тривожить цупкий граніт.
За колиску ж була в походах,
Отамана гука в похід.
Тони мулу лежать над слідом,
Та звучить вже з небес сурма.
Білі чайки, як бризки світлом
Й розтупається вниз пітьма.
Геть ординці, ідіте з хати,
Не просили ж за наш поріг.
В вас розклади свої і прайди,
Ви ж шакали ще з тих доріг.
Сотні років печаль і смуток.
Меч розрізав гладінь Сірків.
Не поставити нас в закуток,
Убієнні встають з віків.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881482
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.07.2020
автор: Волиняка