Народе, народе…

Народе,  народе,  ти  ніби  сліпий  –
Не  бачиш,  чи  бачить  не  хочеш,
Не  всі  тобі  віддані  й  вірні  сини́,
Вітчизна  комусь,  комусь  –  гроші.

Хтось  голову  юну  на  фронті  кладе,
Вмирає  у  серці  з  тобою,
А  хтось  з  ворогами  торгівлю  веде,
Занапастивши  цим  волю…

Народе,  народе,  між  тебе  б’є  клин
Твій  ворог  твоїми  ж  руками,
Своєї  землі  нерозумний  ти  син,
Не  став  ти  єдиним  з  роками…

Зболіле  питання  всім  душу  гнітить:
Чому  не  по  правді  ведеться?
Нам,  скіфів  нащадкам  у  радості  б  жить,
Та  нація  в  горі  лиш  б’ється…

То  царське  кріпацтво  гнітило  колись,
Прийшло  за  ним  рабство  колгоспне,
Забрали  усе,  обізвав  «куркулі»,
Посіяли  голод  нато́мість…

Занадто  багато  нам  випало  бід
І  всі  вони  не  випадкові,
Коли  розколовся  наш  київський  рід,
Тоді  вже  розбилась  основа…

Як  син  проти  батька  лукаво  пішов,
Війною  пішов  брат  на  брата,
Відто́ді  і  горе  у  нас  почалось  –
Жадоба,  нена́висть  і  зрада…

Якби  ж    безтолкові  князе́ві  сини
Триматися  ра́зом  зуміли,
В  могутній  країні  сьогодні  б  жили,
І  предків  примножили  б  сили…

01.07.20  

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881399
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.07.2020
автор: Галя Костенко