Обпалила жар-птиця подолок підхмар’ю.
Не повернеться, каже, на мрій попелище.
Їм кресала вогонь, воскрешала їх марно,
А вони пригинаються нижче та й нижче.
Врешті-решт, що було, пересіяно ревно.
Із половою в решеті мрії незбутні.
Та відтинок від «А» аж до «Я» — це напевно —
Без омрій-провідниць наче ангел без лютні.
— Отже, людям миліша убога пташина, —
Виснувала крешана й зронила журлинку,
Щоб в душі народилась сльоза-горошина
І ожили стремління мої на хвилинку.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881396
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.07.2020
автор: Valentyna_S