І знов порожня голова...
Немов знущаючись, слова
Із неприкаяних думок
Ніяк не ляжуть у рядок.
О, цей жіночий мазохізм:
Аби підняти драматизм,
Хильнувши з горя коньяку,
Ридає Муза у кутку:
"Які писаки в інших Муз...
Ти ж в канцелярщині погруз.
Коли ти сплів останній раз
Хоч кілька рим з розумних фраз?
От в Зінки лірик — молодець,
Йому лиш в руки олівець,
Й утне поему і сонет.
А ти — ганчірка, не поет!
Я покладала без вагань
На тебе стільки сподівань,
Ти ж розбиваєш їх ущент!
Ти — поетичний імпотент!"
Могутній дар жіночих сліз,
Немов олива для коліс,
Якими крутить чоловік
Увесь свій Богом даний вік.
Цей дар, мов трунок чаклунів,
Зростав постійно і міцнів,
Вцілів на згарищах століть...
Отож, новенький вірш ловіть!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881302
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.06.2020
автор: