У кожного війни свої,
атаки свої й оборони.
І кожен гарує бої,
збираючи стріли й патрони.
Аби відбиватись, як слід,
щоб вижити й жити - не йнакше,
утримавшись в тому сідлі,
що в Бога призначене, наше.
Хоч вічність не тут, а десь там,
хоч тут все миттєве й натрошки,
щось вічне умить вироста
з простої, дрібної волошки.
Прекрасне щось рине у світ
із дзьобика ранньої пташки.
Й так хочеться лагідних літ
щоб Небо налило до чашки
Розбитого часом життя,
де біль, і падіння, й поразка.
Де кожен з нас, ніби дитя,
чекає, що трапиться казка.
Натомість гарує бої,
збирає колючі патрони,
бо в кожного війни свої
до скону.
8.06.20 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881151
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.06.2020
автор: Леся Геник