Цокотали буслики на пустім подвір'ї,
Оченята бусинки і такі довірні.
Тільки не побачили, тут живого люду,
Бо життя вже втрачене, бескиддя повсюди.
Цокотали буслики, кликали до себе,
У садочку вишенька зазирала в небо.
В білім цвіті яблунька тихо сумувала,
А над нею пташечка ніжно щебетала...
Пригадались радісні дні й такі щасливі,
Шелестіли вітами явори мрійливо.
Двір був переповнений, діточки всміхались,
На даху в кубелечку буслі цілувались.
І життя розмірено текло, наче ріки,
Довгим кроком змірене і таке велике.
Не замітно ро́ками швидко пролетіло,
У краї незвідані журавлем злетіло...
Прилітають буслики до рідної хати,
Та немає радісно, кому їх стрічати.
Лише вітер тихо у хованки грається
І самотньо ранок з буслями вітається.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881109
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.06.2020
автор: Тетяна Горобець (MERSEDES)