Ой ти, півню не кричи!
Бабу Мотрю не збуди.
Весь час така криклива,
Вона вперта і спесива.
Свого діда загризає,
Мов вампір кров випиває.
Така в неї є потреба,
Волає завжди, де й не треба.
То те не так їй, а то інше,
Невже настане день світліший?
Не знає дід, чим догодити,
Долю продовжує він крити.
Так і промчало все життя,
Не раз дістало й каяття.
Тоді були ще молодими,
Кохає Мотрю і до нині.
Сіла Мотя вмить на плечі,
Запам'ятайте всі доречі.
Бути повинне своє я!
Не поганяють хай щодня.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881045
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.06.2020
автор: Валентина Ярошенко