Ти, знаєш ,не злопам'ятна усе прощаю...
Усім тим , хто мене кривдив, плював у лице.
Більше , кривдника до себе не допускаю
Закрила, на ключ душу... Нехай собі іде.
Та віднайде, друзів рівних собі по-духу
Які можуть, усміхатися жити во лжі.
Сидіти, поруч за столом... пити, медовуху
Грати, роль добродія... ходити, левом в тьмі.
Сьогодні, в пошані гуляки , аферисти
Їх мізерна душа, вартує срібний мідяк.
Через гаманець , ідуть в народні артисти
І зійде , на п'єдестал слави крутий мудак.
Каламутить ,чисту воду смакує життя...
Принижує , людину живе по приколу.
Розпалює, війну... говорить гарні слова
Більш, не повірю таким папугам ніколи.
У кожній людині є сонце і храм душі
То не можна кидати камінням у неї.
Жадний ,лукавий має довгі руки в житті
І зриває ,з чужого саду квіти лілеї.
Я вірю, у святе, а не в пусті слова
Не дивлюсь, на гарне личко перепилички.
На жаль, все на світі залежить ''від бабла''...
Відроджується, яблуня, груша у дичку.
М .ЧАЙКІВЧАНКА.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=881027
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.06.2020
автор: Чайківчанка