Його душа уже летить за небокрай,
Забравши усі спогади з собою…
Він так і не знайшов у цьому світі рай,
Хоч в пошуки поринув з головою...
Тепер цей світ живе без нього, але все ж
Так само рано вранці сходить Сонце,
Так само рідні луки розливаються без меж,
І світяться два маминих віконця.
Не дочекались його рідні із війни,
А він не дочекався свого свята.
Але продовжать справу батькову сини,
А Україна буде пам’ятати
Цей подвиг духу, подвиг, вчинений людьми,
Які любили щиро Батьківщину,
Які не заховалися за ворітьми,
А віддали життя за Україну!
………………………………………………………………..
І хай цей світ живе без нього, але все ж
Так само рано вранці сходить Сонце,
Так само рідні луки розливаються без меж,
І світяться два маминих віконця…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880988
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.06.2020
автор: Володимир Мілянчук