Виктор Улин
Николаю Рубцову
« Меж болотных стволов красовался восток огнеликий…
Вот наступит октябрь – и покажутся вдруг журавли!
И разбудят меня, позовут журавлиные клики
Над моим чердаком, над болотом, забытым вдали…»
( Н.Рубцов, « Журавли»)
Если мне суждено не дожить до утра этой ночью,
Я уйду все равно, раньше срока покинув свой дом –
По цепям фонарей мимо улиц пустых и порочных
Я уйду поскорей и никто не заплачет о том.
Далеко-далеко на востоке колышется осень.
Высоко-высоко диких уток прощальный полет.
У туманной реки среди бронзово гаснущих сосен
Все горят огоньки, предвещая крутойповорот.
Меж обугленных плит те костры шепчут путнику: «Грейся…»
Дальше город теснит подступивший к окраинам лес.
Там кричат поезда, там гудят беспокойные рельсы,
Там слетает звезда, с утомленных от жизни небес.
Я родился – поет – не на счастье, теперь понимаю:
Тех времен уже нет, а сегодня иная пора.
Я, конечно, грешил и у врат недоступного рая
Упаду я без сил под неласковым взором Петра.
Я, конечно, уйду – хоть никто никогда не заметит.
Слышу в жарком бреду октября ненадежную медь.
Я вернусь к вам опять, хоть на том, нами думанном, свете
Мне уже не писать, не любить и конечно, не петь…
2-3 октября 2017
Перевела на украинский язык 18.06.20 8.00
Віктор Улін
Миколі Рубцову
« Між болотних стовбурів красувався схід огнеликий...
Ось настане жовтень – і з"являться раптом журавлі!
І розбудять мене, покличуть журавлині кліки
Над моїм горищем, над болотом, забутим вдалені...»
( Н.Рубців, « Журавлі»)
Якщо мені не судилося дожити до ранку цієї ночі,
Я піду все одно, раніше строку покинувши свій дім –
По ланцюгах ліхтарів повз порожніх вулиць і порочних
Я піду мерщій і ніхто не заплаче про те.
Далеко-далеко на сході колишеться осінь.
Високо-високо диких качок прощальний політ.
У туманній річки серед бронзово згасаючих сосен
Все горять вогники, віщуючи крутий поворіт.
Поміж обвуглених плит ті багаття шепочуть подорожньому: «Грійся...»
Далі місто тіснить підступивший до околиць ліс.
Там кричать поїзди, там гудуть неспокійні рейки,
Там злітає зірка, з втомлених від життя небес.
Я народився поет – не на щастя, тепер розумію:
Тих часів вже немає, а сьогодні інша пора.
Я, звичайно, грішив і біля брами недоступного раю
Упаду я без сил під нелагідним поглядом Петра.
Я, звичайно, піду – хоч ніхто ніколи не помітить.
Чую в гарячому маренні жовтня ненадійну мідь.
Я повернуся до вас знову, хоч на тому, нами думанному, світі
Мені вже не писати, не любити і звичайно, не співати...
2-3 жовтня 2017
Переклала на українську мову 18.06.20 8.00
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880026
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.06.2020
автор: Тома