Ріка прозорі, ледве видні –
з озер крізь хащі заповідні,
через савани та піски
несе по течії віки.
Якщо постанеш перед нею
на прю із часу течією,
вона тебе, як врешті – все,
у потойбіччя понесе.
Чи сенс – виходити навпроти,
щоб течію перебороти?
Чи сенс – пливти по течії,
не відчуваючи її?
Чи сенс – шлях з однієї спроби?..
Хто знає вічність, так не робить:
із непорушністю богів
своїх не кине берегів.
Суть безтілесна та прозора
пливе долиною до моря
в Едем повз Гетсиманський сад
не повертаючись назад…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879932
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.06.2020
автор: Анатолій Костенюк