Ну що це я один серед баюр
і на сухий асфальт ніяк не втраплю,
дощем шумить мого життя алюр
і доля стала схожою на краплю.
На сідлані будинками горби
все омиваючи потоки линуть.
І самогубство кожної краплини
посмертним криком на землі рябить.
– «Вперед і вниз! Нас жде щаслива путь!
В стрімкий політ! Кидáймо рідну хмару!»
і мить злиття, і розставання кару
лишаючи, в стрімкий політ падуть.
І ось, коли у стрімкості своїй,
здається, подолали всі застави,
їх, раптом, невблаганна твердь заставить
позбутися найосяйні́ших мрій…
Ну що це я один серед баюр
і на твердий асфальт ніяк не втраплю,
дощем летить стрімкий життя алюр
і доля стала схожою на краплю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879862
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.06.2020
автор: Анатолій Костенюк