Елегія.
Переклад
Безумних літ угаслого веселля
Мені так тяжко, як смутне похмілля.
Та як вино – печаль минулих днів,
В моїй душі чим старше, тим сильніш.
Мій шлях сумний, пророчить труд і горе
Майбутнього зворушливості море.
Та я не хочу, друзі, помирати;
Бо хочу жити: думати, страждати;
Та відаю, ще будуть трепетання
Між прикрістю, турбот і в хвилюваннях.
І з часом, знов в гармонії уп’юсь
Над вимислом сльозами обіллюсь
І може блисне – в мій кінець печальний
Любов усмішкою прощально.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879839
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.06.2020
автор: Анатолій Волинський