Два деревця росли, у дружбі жили,
Kaлина ніжна і крислатий дуб,
Здавалось дуб давав калині сили,
Вона ж тулилась, пригортала чуб.
Усе ділили! Сонячні проміння,
Дощів краплинки,ночі зоряні,
Пісні пташок і чайки голосіня
Любов пашіла в дні ці весняні.
Минали роки , гнався дуб угору,
Широко віти розпускав свої,
Прикрив калину,залишив убогу,
Тулила стовбур, не чула солов’їв.
Все плакала, від болю завмирала,
Всихало гіллячко, вже більше не цвіла,
Не чув вже дуб,калинонька шептала,
Люблю тебе! Густішала імла.
Ось так буває і в людей. Кохання
Умре, коли зійдеться не рівня,
Не віддавайте серце без пізнання,
Така любов завмре, піде у забуття.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879651
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 14.06.2020
автор: горлиця