Михайло Мринській і Марія,
Як молодими ще були,
Ночами гроші заробили
І доню Ірочку взяли.
Росла Іринка, підростала,
У школі вчилась залюбки
І в Переяслав поступила
Учитись там на вчительки.
Була старанною в навчанні,
Але йому прийшов кінець.
І нашу Іру призначили
Вчителювати в Свидовець.
І було перше там кохання,
І не у сні, а на яву,
А потім місце підшукали
Та й перейшли у Соснову.
Там нажили собі два сини,
Робота й хата в них була,
Були у них і кури й свині,
Та не було в сім’ї тепла.
Та якось Саша Петриченко
Загнав під двір її КАМАЗ,
Сказав Іринці «Я вас знаю»
- А я вас бачу в перший раз.
Відкрив тут Саша пачку «Прими»
І став її пропонувать:
- Поїдем, Іра, на ту зиму
Укр. мову в Красному читать.
Пропрацювала вона зиму,
Кохала Сашу, не секрет,
А вдячний Саша із Вадимом
Відправив Ірочку в декрет.
Тепер вона удома з сином,
Його голубить, догляда.
Хай й буде ж добра і красива,
Здорова й довго молода.
Бажаєм щастя й кохання,
Усмішок, миру на землі,
І щоб здійснилися бажання!
Твої колеги-вчителі
14.02.1995
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879538
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.06.2020
автор: САВИЧ