А я колись її кохав,
Не любив, але вірші писав.
Нікчемно, знаю, римував.
Тримав за руку, душу зігрівав,
Ніжно обіймав – не відпускав
І звісно, палко цілував.
Вона також мене кохала,
Не любила – малювала.
Невміло штрихи кидала,
Свої роботи дарувала.
Ніжно обіймала – не відпускала
І звісно, тихо цілувала.
Малюнки спалені вогнем,
Вірші – пилюка з кожним днем.
Руки холодні – душі пусті,
Слова недосяжні – обійми прості.
Ми так й не змогли полюбити,
А трохи кохати й люто ненавидіти.
Тепер з нею, друже, ти.
Бажаю, все ж, до любові вам дійти.
Любов коханню різниця – варто знати.
Цілуй її, як я не цілував,
Римуй для неї, як я не римував,
Цінуй її, як я, нажаль, не цінував.
Проте
Зостанься з нею, та хоч і назавжди.
Припини кохати – полюби.
Схопи за руку, й по життю з нею йди.
Кохання то різнобарвний бум,
А любов то щирість, повага та ум.
P.S.
Ех, дієслівна рима :(
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879501
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.06.2020
автор: Крихітка Добро