-Чому, вербо зажурилась?
Стоїш сумна біля води.
Зелені коси розпустила,
Розпач принесла сюди.
Блакитне небо над тобою,
Білі розкидані хмарки.
Сонечко зігріває собою,
Не має більшої краси.
Біла чайка над водою,
У затінку двоє лебедів.
Розкажи, що із тобою?
Хто зобидити посмів?
-Як мушу я не сумувати?
Вітер зламав моє життя.
Зозуля перестала кувати,
Лишились біль і каяття.
Довго йому не піддавалась,
Зізнавався мені у любові.
Ще і красою вихвалявся,
В брехливе повірила слово.
Десь іншу тепер обіймає,
Повторює завчені слова.
Мене відчай не покидає,
Як зросте без батька дитя?
Розкидають красиві слова,
Полонять тим дівочі душі.
Різною жіноча доля бува,
Потрібно своє серце слухать.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879410
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.06.2020
автор: Валентина Ярошенко