Її лице, для мене дивна казка,
Її волосся, як густі жита.
В її очах погроза є і ласка,
Цю жінку не торкаються літа.
Моя красуне, ранку світанковий…
Хіба ще десь я віднайду таку.
Я вже не можу жити без любові,
Тебе єдину стрів я на віку.
Що має бути, хай воно так буде,
Дай мені руку, щоб на все життя.
І хай кохання ще лоскоче груди,
Я ж не міняю власні почуття.
Скільки ми знайомі вже з тобою,
Щастя побажай моїм літам.
Будь мені єдиною судьбою,
Я тебе нікому не віддам.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879176
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.06.2020
автор: Віталій Назарук