Ось тут, похований живцем,
у сутінках блукаю я в стерні тихцем.
Мій чобіт розриває поле,
бушує нагорі четвер,
проте стеблини зрізані повзуть наверх,
не відчуваючи ба й болю.
Й лозиння верб,
впиваючи рожевий мис
в болото, де зняли аркана,
бурмочать, скинувши наниз
гніздо жулана.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879144
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.06.2020
автор: Чеслав Віршинський