Я боюсь цілувати твої повні губи,
Той контур із гена твого вітця.
Лякає твій голос і очі сліпця
Від матері. Вже тисячу літ як,
Хтось гладить і цілує твої коліна, не змінивши ніяк лиця.
Як лячно побачити рок достатку
Природи, стихії, як такої.
В стотисячний раз називали тебе: «Моя, крихітко!»
І тулились до щоки не виголеною щокою.
Скажіть: « - Хіба я посмію до Вас доторкатись?
Забути про речі зі старого, як світ ларця;
Відкрити скриньку Пандори, залишившись на дні надії. Ну, що ви!
Я не зможу додатись до вашого щастя.
Вам риси поета не до лиця».
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878765
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.06.2020
автор: Володимир Каразуб