З нелегкими думками
виходжу зранку я
і кожну, наче камінь,
не кину, бо моя.
А кожну, наче камінь,
потрібно волокти
і власними руками
вкладати до стіни.
Навіщо – сам не знаю,
тягну без нарікань.
Можливо, викладаю
у піраміди грань.
Це знати ні до чого,
бо знає все про те
від фараона-бога
нагля́дач Імхотеп.
Він контролює збоку,
чи буде грань стрімка,
чи гострим буде око,
чи вправною – рука.
Як буде грань блищати,
мені продовжать строк
й надалі будувати
стіну із брил-думок.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878705
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.06.2020
автор: Анатолій Костенюк