Скільки себе пам’ятаю: музика – це моє! Співала в садочку, виступала на сцені, дома з мамою, сама з телевізором та програвачем. Дуже хотілося вміти грати на інструментах, та чудес не буває, бо всі мої спроби були бреньканням і рипінням.
Спочатку я мучила зелену гармошку тьоті Наді, яка довго була у нас – та було щось не те. Така сама ситуація з гітарою, яка лежала в нас на гардеробі. А коли була в клубі то пробувала освоїти і баян і фортепіано і ударні й духові інструменти та нічого не виходило. А грати хотілося!
На початку четвертого класу мене віддали у Варвинську музичну школу щоб навчитися грати на баяні. Як грає баян мені подобалося бо вдома на ньому грала мама, а у клубі грав Журавльов Сергій Дмитрович, який і став моїм учителем. Маленького баяна у мене не було, тому на перших порах брали покористуватися у Рубанів подолянських, їхній Сергій колись навчався в музичній, тому мав красивий синій баян.
Двічі на тиждень за різної погоди мама мене возила на уроки у Варву попутнім транспортом. Там крім спеціальності було сольфеджіо, яке спочатку було наче китайська грамота і вела вчителька з незвично дзвінким голосом. Через два місяці доїзду по негоді якось вдалося відкрити філіал музичної школи у нашому селі. Майже десять нових учнів стали навчатися гри на баяні та фортепіано у Гнідинцях в будинку культури. Було набагато зручніше: нікуди не їхати, а просто прийти після уроків і продовжити митецьке навчання.
Сольфеджіо, музичну літературу, та фотрепіано – вела наша односільчанка, яка здобула музичну освіту у місті Чайковський, а зараз викладала у Варвинські дитячій музичній школі – Тесля Оксана Григорівна.
Уроки були прекрасні, а ми – учні, потоваришували, бо мали спільні музичні інтереси.
У Світличному в колишньої учениці мого вчитеся купили мені баян «Огоньок» за гроші що дали світличанські дідусь і бабуся і так почалася моя старанна робота.
Уроки, домашні заняття, технічні заліки, академконцерти ( яких я дуже боялася) – все це половина бажаючих вчитися просто не витримали, а я наступного року, ще почала навчатися гри на додатковому інструменті – фортепіано. Від цього часу про вільний час я забула, дома учила уроки, грала на баяні, у клуб ходила грати на фортепіано, бо власного інструменту в мене не було. Через п’ять років навчання я продовжила вчитися додатковий рік, щоб підготуватися до вступу в музичне училище. Мені купили дорожезний гарний баян з виборною системою і надії моїх рідних, які вклали в покупку биків та кабанів, треба було виправдати.
Я не пішла у музичне училище, а почала навчатися в обласному педагогічному ліцеї, в музично-філологічному класі, і не жалкую, бо навчання в моїй музичній школі, та ліцеї, дякуючи чудовим викладачам, дали мені путівку в подальше творче життя, і можливість здобути кілька вищих освіт.
З того часу я запам’ятала кілька важливих речей: - є робота, яку ніхто крім мене не виконає; краще працювати потрошку систематично, ніж намагатися зробити за один день; до складного – ведуть десятки тисяч дрібних кроків; краще виправити маленький недолік, ніж у великих справах постійно робити помилки… Я обрала свій шлях ще маленькою, вдячна батькам, що підтримували, вчителям, що навчали і долі що так все сплела у моєму житті.
[i](* - на фото тріо: Тесля Оксана Григорівна - моя викладачка сольфеджіо, музичної літератури, фортепіано, моя мама і Журавльов Сергій Дмитрович - вчитель по баяну)
[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878560
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.06.2020
автор: Інна Рубан-Оленіч