КОРОНАВІРУСНЕ ЗНАЙОМСТВО


 КОРОНАВІРУСНЕ  ЗНАЙОМСТВО
                                   гумореска

Зайшов  я  якось  в  супермагазин  Ашан,
Було  у  нім  в  цей  час  народу  забагато,
Хоча  і  карантин  у  місті,  та  від  голоду  страдати,
Людей  не  стримає  –  ні  карантин,  закон  ні  рамадан.

На  вході  всіх  медслужба  провіряє  чинно,
Аби  ніхто  не  кашлянув,  не  чихнув  й  не  зітхнув,
Температуру  провіряють  у  захожих  вправно,
Щоб  всі  були  здорові  і  ніхто  не  прошмигнув.

Людей  у  масках,  рукавичках,  окулярах  –  не  узнать,
Усі  немовби  жабенята,  зиркають  навколо,
І  на  одно  лице,  що  і  знайомих  не  впізнать,
Й  мовчать,  як  мумії  –  бояться  проронити  слово.

Ходжу  між  продовольчими  я  стелажами,
Й  продукти  вибираю  у  контейнер  необхідні.
Ряди  полиць  в  Ашані  всі  розставлені  кругами,
І  я  кручусь  мов  дзиґа  по  рядах  цих  відповідно.

Та  хтось  із-заді  враз  штовхнув  мене:  «Привіт  сусід!»
Я  оглянувся.  Із  контейнером  стоїть  сусідка.
Давно  жили  ми  разом  в  однім  домі  й  один  вхід,  –
«  Кого  я  бачу!  Здрастуй,  давняя  моя  крихіка!
 
Давно    не  бачились,  я  став  тебе  вже  й  забувать,
Ти  переїхала  з  масиву  ще  із  першим  мужем,
Й  де  мешкаєш  тепер  І  мужа  другого  як  звать?
Зови  його.  Де  він?    Можливо  ще  й  подружим».

«Мовчи  рідненький!  І  ні  пари  з  вуст  про  ті  стосунки.
Він  відійшов…  Як  справи  в  тебе?  Чи  остепенився?
«Живу,  як  всі.  Працюю,  друзі.  Дома  поцілунки»…
«Завидую.  Давай  зустрінемось,  вночі  мені  ти  снився».

«То  приїжджай.  Жона  на  дачі  –  домик  у  нас  славний.
Посядем  тишком  й  помя’немо  молодість  свою»…
«Ти  помовчи.  Я  подзвоню…  Іде  мій  правовірний,  –
Я  розкажу  йому  про  наш  масив  й  сім’ю  твою…
 
Знайомся  Ваня  –  це  сусід  мій  давній  по  масиву,
Ми  жили  разом  в  однім  домі  і  на  поверсі  однім,
Зовуть  Петром,  а  жіночку  красиву,  чорнобриву,
Наташею  –  вона  ось  тут,  у  залі  в  тім  сусіднім».

«Шановна,  –  я  сказав,  –  ви  мабуть  зараз  обізнались,
Зовуть  мене  Романом,  правовірную  –  Секлета
Й  живемо  ми  безвиїзно  –  не  те  мабуть  вам  снилось,  –
Це  показалось  вам,  що  я  сусід  ваш,  із  далека!»

«Сусідка»  із  ненавистю  так  зиркнула  нещадно,
Що  я  жахнувся  ввесь  і  в  мене  дибом  чуб  устав.
Мені  так  стидно  стало,  боляче  й  надсадно,  –
Коронавірус    нас  поплутав  і  обох  дістав!

                                                                                       Юрій  Ярема

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878406
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.06.2020
автор: Юрій Ярема