Негадані зміни ідуть непоборно,
Нагостреним лезом постала ця мить:
Попереду – темрява світиться чорним,
Позаду – розлита безмежна блакить.
На сонці виблискують золотом бані,
В долині ще мариться місто надій –
Та світ, той що був, я вже бачу востаннє –
Його поглинає страшний буревій.
Із хмар долі тягнуться жадібні вирви.
Пронизує небо небачений рух.
А тут, на краю незбагненної прірви,
Від захвату й жаху захоплює дух.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878328
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.06.2020
автор: Ігор Крикотун