Пояснень не чекаю й сам мовчу,
Не бачу сенсу знову говорити.
Хоч сам на сам ридаю і кричу,
Бо як же важко без кохання жити.
Було тепло, та втрутилась зима,
В душі зірвалась сніжна хуртовина.
Уже не кличе зустрічі сурма,
У цьому є також моя провина.
Садок відцвів. Вже й осені кінець, -
А літо пролетіло, як ракета.
Був лиш єдиний в долі промінець,
Раптове - «НІ!», як вистріл з пістолета.
А далі що? Далі прийде зима…
Холодний морок і душа у вічність.
Бо на тепло надії вже нема,
У цьому і захована логічність…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878264
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.06.2020
автор: Віталій Назарук