Хода весни

Гуляє  літо  за  лісами,  
усе  очікує    весну,  
аби  явити  вечорами
погоду  теплу  і  ясну.  

Але  і  дні  такі  негожі,  
і  ночі  іноді  такі,
що  й  соловей  іще  не  може
співати  арії  п'янкі.  

Калина  зацвіла  у  лузі,  
сумують  одуди  нічні,  
заполовіла  на  окрузі  
озимина  по  ярині.  

Очиці  котики  протерли,  
фіалки  сяють  лугові
а  буйні  роси,  наче  перли,  
порозсипались  у  траві.  

Ось-ось  приїде  літо  п’яне,  
аби  цей  сірий  ранок  щез
і  поки  вечір  не  настане,  
засяє  ладо  із  небес.  

І  знов  уява  оживає  –  
синиця  солов’я  вітає,  
зозуля  –  сойку,  а  коли
дуети  їхні  ожили,  
нехай  долиною  за  гаєм
у  небі  синьому  лунає
сумне  лелечине,  –  [i]курли[/i].  








адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878009
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 31.05.2020
автор: I.Teрен