Сонцезалежні.



                                                 Суцільна  хмарність  накрила  небесну  блакить,  
                     забравши  у  полон  сонце.  А  без  нього,  без  нього  -  ну  ніяк.  
                                                 Та  ніякі  хмари  і  темрява  не  сховають  від  нас  те
                     сонце,  Сонце  Правди  і  Життя.  Воно  зігріває  наші  душі  й
                     серця.
                                               Та  наразі  спить  серце.  Годі  пробудитись  і  на  світ
                     Божий  дивитись.  Та  мусимо  пробудитися  і  глянути  на  світ
                     очима  серця.  І  станеться  те,  що  має  статися.  Зустрінуться
                     люблячі  серця,  благословляючи  один  одного  во  ім"я  Отця,
                     і  Сина,  і  Святого  Духа.
                                             Щезни  темрява,  смуток,  печаль!  Нас  чекає  сонце-
                   сяйна  даль.  Треба  йти,  через  темряву  беззаконь  пройти.
                                               Сонце  Правди  світи!  Засвіти  і  хмари  темряви  ті
                   розжени.  
                                                 Плаче  захмарене  небо.  А  з  тих  сліз  проростають
                   радості  квіти  і  жито.  Будемо  жити!
                                                 І  з  наших  сліз  проросте  життя  нове́.
                                                 
                                                 Святий  Душе,  зійди!  Утіш!  Смуток  в  радість  оберни.
                   Душі  наші  підживи  своєю  любов"ю,  своїми  дарами.
                                                 Христос  був,  є  і  буде  між  нами!
                           
                                               А  ти  не  мовчи,  бо  якщо  мовчиш  та  ще  й  сонця  немає  -
                       суцільна  темрява  нас  накриває.  Темрява.  А  в  ній  глухота  і  
                       сліпота.  О!  Та  ти  та,  що  сонце  у  руках  тримаєш  і  дорогу  до
                       серця  знаєш.  І  відкриються  двері  серця,  і  засвітить  там  сонце.
                       І  на  серці  стане  любо  й  мило.  Най  би  це  почуття  всіма  нами
                       заволоділо.  О!  Добре  це  діло!

                                           І,  щоб  не  загинули  ми  у  темряві  наших  беззаконь,
                       Маріє,  дай  свою  руку  помочі!  Вкажи  дорогу  до  того  Сонця.
                       Веди  нас,  веди!  Із  весни  у  літо  йдемо.  Там  Христа  Чоловіко-
                       любця  зустрінемо,  а  чи  він  нас?  Місяць  червень  назустріч
                       травню  іде.  Христос  любляче  Серце  своє  нам  дає.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877930
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.05.2020
автор: яся