Голос дев'ятого травня губиться, тихне
Люди війни (за старим стилем) лягають у землю.
Частіше питання - хто були "наші", хто були "їхні",
І що нам - ті бренди старих перемог,
Коли і тепер лізе ворог у нашу оселю.
І скільки старих тих подій розібрали на жарти.
І скільки до того настворено, допридумано.
Все менше, хто бачить вночі в старім стилі ті жахи.
Все більше питань, хто почав те, ким було задумано.
Втихають оркестри, труби звучать так віддалено...
Все рідше. Не чути до- й післявоєнні вальси.
Пам'ять про старшу війну, наче, новою спалено.
Настільки не післявоєнне тепер
Життя оте світле, життя те прекрасне.
Наскільки не післявоєнна повсюди ота розруха.
Наскільки не післявоєнні всі оті радісні й п'яні.
І ці святкування - як ще після смерті конвульсії, рухи...
Все менше, і, все таки, більше тепер ветеранів.
Заростають сліди перемоги (за старим стилем).
Старі переможці виблискують в глянці... надгробків.
Щоб не здійснилися знову жахіття нічні -
Ті сни, вони Бога благали, слізно просили...
А сни ті тривають. В реальності.
Через не так вже й багато десятків років.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877916
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.05.2020
автор: Avsian