[i](про владу і музей Гончара у столиці)[/i]
Ой гидко вести навіть мову,
Щоб хтось музей цей штурмом брав,
Свою державну установу
І роль глухонімого грав.
Без суду, честі і пред’яви,
Немов розлючені бики,
Ввірвались в чорних балаклавах
В музей бездумні тупаки.
І вже директора самого
Новітня рать, як беркутня…
Схиляла довго його строго,
Щоб з галереї засув зняв.
І тут поспіли журналісти,
Котрих тиснули з всіх боків,
Одну з них змусили присісти…
Мабуть, від спритних кулаків.
Також там збіглись депутати,
Яких «мочили», як і всіх
З «ЄС» доторкані «солдати»
Пригальмували той набіг.
Бо ті розбійники – злодії,
Як ті вандали, утекли…
Чи ДБР це був у дії?
А чи збандюжені козли?
Без суду, честі і пред’яви…
А як сприйняв це увесь світ? –
Нажили знов дурної слави…
Злетіли клепки із орбіт.
Це що – Росія в Україні? –
Де беззаконня і тюрма…
А хтось співав так солов’їно…
Вже рік.., а кращого нема..
І летимо в піке у прірву
Якщо мовчати, то вони
В тоталітарну іще вирву
Посадять нас на тлі війни.
27.05.20р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877905
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.05.2020
автор: Василь Дальнич