День 7
Вихідний. У такі дні народу зазвичай більшає і вони неспішно пливуть містом, споглядаючи вітрини магазинів. На щастя, синоптики помилилися і дощу не буде.
Соул це не дуже сподобалося, бо це означало що погожий день, як кара. Вже б краще був дощ так і виходити нікуди не треба було. Та в такі дні, як би це парадоксально не було, вона не могла зоставатися в квартирі, бо її аскетичний спосіб життя доводив її до божевілля.
Це невеличка квартира-студія, де є тільки ліжко, шафа. На кухні стілець та подряпаний стіл, і сама не розуміла звідки взялася подряпина та холодильник нижчий за неї на двадцять сантиметрів. У ванній кімнаті був лише душ, одна зубна щітка м’ятна зубна паста. Килима в неї не було. Кожного ранку Соул прокидалася і ставила ноги на холодну паркетну дошку, яка миттєво всотувала все її тепло на яке вона була спроможна. Така проста річ, як килим, могла б надати їй необхідний затишок, але ні. Ті події надовго закарбувалися в її голові, пам’яті, кістках. Вона не дозволить собі таку розкіш. Ні!
Ще одна жива істота що присутня в її помешканні була орхідея. Соул ототожнювала себе з нею. Рослина була не вибаглива - полити раз в тиждень, додати кори коли коріння розросталося - аскетизм навіть тут. Орхідея не мала запаху і її насичений вугільний колір, ніби відображав саме ядро сутності жінки. Чорнота всередині неї і більше нічого. Коли в неї все встигло затягнутися незримою пітьмою і коли там ввімкнеться світло? Вона не знала. Ніхто не знав. Лише декілька днів тому маленька іскорка освітила ту пітьму на декілька секунд і потім знову згасла. Обійми кароокого дівчати подіяли як протиотрута, але їх було замало. Тепер їй бракувало дотику. Люди йдуть, тікають, забувають, неважливо чи то незнайомці чи близькі.
Відігнавши від себе ці думки, вона привела себе до ладу та вийшла подихати свіжим повітрям, прихопивши з собою простий записник. Погода так і манила пройтися серед пахучих алей. Вздовж неї, вперед-назад, проходили десятки незнайомих облич, а вона, ніби хімічна сполука у воді, розчинилася серед цього натовпу. Щось вдарило по її рецепторах. Запах. Він манив, спокушав, охоплював все її єство. Свіжа випічка однієї з кав’ярень. Вона не могла протистояти. Мозок і шлунок, ніби змовилися і волали: «купи». Інстинктам важко опиратися, тож вона несподівано для себе, придбала дві булочки - одна з вишнею, інша - з корицею, і напій. Вода з лимоном. Напевно відчуття все таки блукали поруч з інстинктами не даючи захопити її повністю. Соул відкусила вишневу булочку. В її роті вибухнув феєрверк смаків. Цілі вишні карамелізовані у власному соці разом з цукром створювали солодкий симбіоз. Їй неймовірно сподобалося. До неї повернулися деякі з забутих відчуттів. Це було неперевершено. Наступна булочка повернула її до Різдва та запаху глінтвейну. Нарешті вона зуміла віддатися бажанню та задовольнити свої рецептори. Для неї то була велика перемога та вода з лимон швидко повернула її до вихідної точки. Все закінчується і насолода також.
Раптом до кав’ярні зайшов молодик на вигляд років тридцяти у строгому брунатному костюмі трійка з темно зеленою краваткою і такою ж хустинкою у лівій кишені. Високий, темноволосий з короткою щетиною. Він замовив декілька булочок, дві кави - все to go. Коли молодик виходив, то мимохіть поглянув на Соул та подарував їй теплу посмішку
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877876
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.05.2020
автор: Black/Soul