Коваль кував залізного коня,
Давно вже приладнав йому колеса.
Думками вирушав в той край щодня,
Де жде його кохана поетеса.
Кував і молот голосно гримів,
Летіли іскри всюди від металу.
Виходила вся сила з берегів,
Він був таким близьким до ідеалу,
Та він не зупинявся, все кував,
Сліпило очі, піт котився градом.
І серед всіх, величний Вогнеслав,
Був Громовержця наймилішим чадом.
Ділили небо стріли грозові,
Але йому крізь відстань усміхались,
Ті очі, що мов хмари дощові,
Як в день, коли вони поцілувались.
А дощ дзвенів неначе той кришталь.
Скінчилася його залізна меса.
Примчить вже скоро на коні коваль
Туди де так чекає поетеса
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877757
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.05.2020
автор: Ася Оксамитна