Навчаючись в початковій школі ми були барвінчатами. Вивчали закони барвінчат, «подорожували» країною барвінковою, тобто щомісяця проводилися тематичні свята. Наприкінці навчального року нас (першокласників) було запрошено на загальношкільне дійство – День піонерії. Які ті піонери – з нас ніхто допуття не знав, але ми наввипередки спішили висловити своє захоплення тим, що будемо скоро варити кашу, як дорослі.
На стадіоні зібралися всі учні школи і вчителі, щось там розказували, співали та ми їх не дуже слухали. Після урочистої частини усі класи приймали участь у спортивних змаганнях. Цікаво було нам (дрібній комашні) нарівні з дядьками і тітками з червоної школи змагатися, але ми старалися з усієї сили, намагалися не підвести свій клас.
Поки ми бігали та скакали по траві ближче до акацій кипіла робота. Одинадцять вогнищ гріли своїм полум’ям боки великих чавунів у яких варилась надвірна каша. Старшокласники варили самі, середнім класам допомагали вчителі, а нам (малим зівакам) варили мами, які зголосилися взяти участь у такій важливій справі. Коли страва була готова ми сіли купою на розстелених ряднах, наминали кашу з хлібом та редискою, співали пісень, веселилися і раділи.
Коли всі скуштували каші на стадіоні запалили величезне вогнище всі стояли навколо і милувалися багаттям. Було відчуття згуртованості, дитячого щастя, передчуття веселого і теплого літа і радість що потім ми всі станемо другокласниками.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877495
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.05.2020
автор: Інна Рубан-Оленіч