Сон

Коридори  ватного  мовчання,
сотні  розгалужень  кам’яних.
Вікон  і  дверей  протистояння  --
і  печать  казенності  на  них.
Ні  душі.  Фарбована  безликість,
голий  мовчазний  конгломерат.
Лінії  зовучо-без’язикі,
диктатура  марності  витрат.      
В  пустоті  не  чути  власних  кроків.
Сонце  розбивається  на  склі,
сліпо  підсумовує  уроки,
в'яжуться  у  променях  нулі.  
Дихання,  заточене  на  брусі,
і  горлянка  стиснута,  вузька.
Паніка,  тамована  у  русі  --
мов  рука  вказуюча  суха.

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877465
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.05.2020
автор: Вікторія Т.