Вона любила квіти в волоссі,
Та шелест вітру з запахом моря,
Його любила також і досі,
Кохає,хоч пізнала вже горя,
Про них казали,що іще діти,
Але кохання щире навічно,
Казали,що їм разом сивіти,
Хоч іноді здавалось космічно,
Любилися немов навіжені,
Яких не бачив світ іще досі,
Завжди вели якісь теревені,
Щоночі десь в степу на покосі.
Та наче ясний грім серед неба,
З'явився побут і прісні будні,
І кожен день у чомусь потреба,
Сварки почались зовсім абсурдні,
Десь їхні розійшлися дороги,
Чому ніхто вже й не пам'ятає,
За нього в її серці тривоги,
І він її ще досі кохає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877396
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.05.2020
автор: Наталия Косяк