Рясно впали на землю дощі,
Ні тепла, ані сонця немає.
Не зарадять нам навіть плащі,
Якщо сумнів в полоні тримає
Ті дощі шелестіли мені
Загадково, Твоїми словам
Я їх слухала, ніби вві сні,
Як вони розмовляли з вітрами.
Гомоніли дощі проливні
Чи сльозами гіркими, чи росами.
Краплі сипалися по вікні,
Мов до щастя вели покосами
Умивали дощі мене
Намагалися змити смуток.
Шепотіли, що холод мине…
Та на серці – зневіри жмуток.
Танцювали холоді дощі,
По землі, по траві, по квітах,
По калиновому кущі,
На тоненьких жасминових вітах.
Та не довго дощам сльози лить,
Скоро небо блакиттю всміхнеться
Бо весна всіх чарує й п»янить
Дощ все змиє, і щастя проснеться.
Від роси стрепенуться гаї,
Сонця промені землю зігріють.
Защебечуть в садах солов»ї,
І любов розбудити зуміють
25.05 2020 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877365
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.05.2020
автор: Валентина Рубан