Чи дорогу загубила в квітах,
Мабуть стала, не на ту стежину,
Та назвалась матір’ю вже в літах,
В переході, кинула дитину
Не пішла б, серденько так тріпоче,
Хоче крикнуть та немає сили,
І зростила б, хтось скаже не хоче,
І осудить... Та став світ немилий.
Катма хати, забрали за борги,
Чоловік втік, тож знайшов багату,
Де безхатьки, майже всі вороги,
Їм би втішатись й дай за сон плату.
Душа в п`ятах, чи заберуть дитя?
В які руки, потрапить нещасне,
Щем під серцем,чому важке життя,
І в очах сум, вже й віронька гасне.
Два дні підряд… Зимно в переході,
Хоче їсти… В грудях зовсім пусто,
Плаче маля, а, що перехожі?
Спішать в справах, кожен в своє русло.
Згасло світло, поплентала в місто,
Дитбудинок, ще горять ліхтарі,
Дитя клала й дороге намисто,
І молилась й плакала при зорі.
Пробач, синку! І ти наш Всевишній!
Піду в найми, жебракувать сором,
Молитимусь, щоби син був не лишній,
Не цій землі, де гуляє морок.
24.05.2020р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877342
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.05.2020
автор: Ніна Незламна