Прости мені, Боже…

Прости  мені,  Боже,  ці  зливи  і  віхоли,
прости  малодушшя  і  чорну  пітьму...
Паює  життя  не  паями,  а  віхами
і  з  рук  не  кладе  болемовну  сурму.

І  б'є  батогами  навскіс,  не  пантруючи,
де  рана  вчорашня  ще  свіжо  пече.
І  серце  голосить,  над  болем  гаруючи,
і  зойком  бинтує  побите  плече.

Так  важко,  мій  Боже,  так  важко  й  виснажливо,
аж  губи  німіють  і  сліпне  душа...
Прости  мені  думку  оцю  нерозважливу,
що  стогне  й  не  бачить,  де  муки  межа.

Прости  мені,  Боже,  цю  вирву  нестерплену,
ці  смерчі  розбурхані  й  грози,  прости!
Бо  треба  іти  -  доти  йти,  поки  велено,
і  все,  що  написано,  гідно  нести.

І  рук  не  спускати,  й  негоди  не  сіяти,
не  краяти  серця  на  чорні  громи.
Хай  болю  не  зміряти,  болю  не  зміряти
промоклими  наскрізь  від  муки  грудьми!..

Прости  мені,  Боже,  ці  зливи  і  віхоли  -
то  все  малодушшя  і  слабкість  думок.
Паює  життя  не  паями,  а  віхами  
кожнісіньку  мить  і  кожнісінький  крок...

24.05.20  р

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877288
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.05.2020
автор: Леся Геник